Home

Advertisement

Customize

Previous 20

Dec. 24th, 2009


[info]antonpaisov

from wave goodbye tour


[info]soul_of_angel

Good night!

Photobucket

[info]mcsimba

Зимнее

Если весна безошибочно показывает кто где срал, то зима проявляет нам всех безмозглых мудозвонов, которые ходят с нами по одной земле, пьют и едят человеческую пищу. Хотел было написать гневный пост, но вспомнил, что когда-то уже его писал. А поскольку прошлогодний пост полностью повторяет мои мысли в этом году, просто повторюсь.



Блять, я не понимаю, за каким хреном нужно тратить огромное бабло на интерьер офиса/магазина, ставить бронированные двери с восьмерным стеклопакетом, тратиться на мегапонтовые вывески, чтобы потом вешать вот это унылое мудозвонство. Почему сразу не выложить вход нормальной плиткой? За каким хуем мне нужен гранит на ступеньках? Чтобы потом зимой подниматься по перилам, чтобы не дай боже лицом в ступеньку не въехать? И вот все у нас так. Потратить миллионы миллионов на рекламу, а за прилавок поставить тупорылое создание, которое пару слов связать не может. Заказать разработку логотипа за стотыщ денег и выпустить на рынок совершенно убогий и беспомощный продукт. Купить лучших маркетологов мира для разработки концепции мирового господства на рынке шерстяных носков и не позаботиться о своевременном поступленни товара на полки магазинов. Вечнозеленые помидоры.

[info]viostudio

бесслов.


[info]opti_mist ушел в себя, видимо надолго

[info]orosi

оказывается я есть в твиттере

http://twitter.com/yohjin

[info]shuka4

(no subject)

 януковічь рекламуєцця в жж - торба

[info]miumau

И третий!

Календарь на 2010 год. :-)


Этого файла хватит, чтобы распечатать календарь размером А3, 150 дпи.


И опять то самое напоминание: )

С наступающим!

На этом я считаю свою предрождественскую миссию выполненной, и уползаю обратно под перинку. Хлюп... Шмыг...

[info]shuka4

(no subject)

 

[info]miumau

Подарок 2 из 3 :-)

Санта-Федор!
Распечатать, вырезать, сделать дыроколом дырочку в нужном месте, привязать ниточку, повесить на елку.
Ну или распечатать и подарить. Или порезать на закладки. Или вырезать Федоров и наклеить на что угодно.



Картинки хватает, чтобы распечатать на листе А4 при разрешении 150 дпи. )

[info]miumau

Подарки

Ну что, я тут хлюпаю и валяюсь, а на самом-то деле завтра у нас Рождество!
Вне Европы до праздника еще неделька, а у нас самый такой дарительный эксцесс должен произойти завтра. Поэтому я решила выложить свои подарки для вас сегодня, на случай, что кто-то до завтра еще что-то захочет напечатать и подарить.

Все, кто получал от меня какие-то посылки в последнее время, нашли в них ма-аленький пакетик с так называемыми подарочными карточками.




Подробности и подарки. Много байтов! )

[info]ungit

кусок ашвемского сумрака

Dec. 23rd, 2009


[info]ungit

урожайно

Нашла еще одного художника, который мне нравится.





Дима, расскажи, ну как он это делает?

[info]antonpaisov

words

OYFMW Promo "Open Your Face and Make Words" from impactist on Vimeo.

шикрано


[info]soul_of_angel

* * *


By Aders Petersen

[info]pani_grunia

Фаїза Ґен "Завтра кайф"



Приваби європейської кон’юнктури


Видавництво «Кальварія» займається перекладами переважно завдяки грантам і підтримці європейських культурних фондів і рідко викидає на вітчизняний ринок ласі шматочки типу українського перекладу Іена Мак’юена, який вийшов якраз після вдалого кінопрокату «Спокути». Зате у цього видавництва є ціла низка інших зарубіжних авторів, про існування яких культурній людині знати необхідно. Цього року читачі можуть пересвідчитися, як же насправді можна писати легку, але змістовну прозу.

З усієї кальварівської серії «Сучасна французька література», оформленої у світлих кольорах, можете почати читання з книжки Фаїзи Ґен «Завтра кайф». Вона виправдовує свою ціну принаймні завдяки щасливому фіналу і значно щільнішому шрифту, ніж у тоненькій книжечці Шмітта «Оскар і рожева пані», над якою сердечні читачі плакатимуть усі 90 сторінок.

Фаїза Ґен – відкриття французьких видавців, які опублікували перший роман дев’ятнадцятирічної авторки у 2004 році. Хоча насправді першим талант дівчини відкрив шкільний викладач, який вів спецкурс для юних сценаристів. Саме він, прочитавши кілька десятків сторінок рукопису, порадив Фаїзі звернутися до видавців. Повість «Завтра кайф» розлетілася накладом 200 тисяч примірників і принесла французькій письменниці алжирського походження шалену популярність по всій Європі. Однак жодної літературної премії Фаїза не отримала. «Мене визнав народ, але не визнали критики», - гордо констатувала Ґен і паралельно з писанням романів на улюблену мультикультурну тематику зайнялася зйомками короткометражок.

Молода авторка переймається відповідальністю перед людьми, яким у житті пощастило менше, ніж їй. Вона пропагує інтегрування нацменшин у французьке суспільство через освіту, хоча справа зближення соціальних верств у Франції відбувається надто повільно. Фаїза звинувачує в цьому як самих емігрантів, так і суспільство, де все ще процвітає расизм і недовіра до іноземців. Події кількарічної давнини, коли погроми і пожежі охопили весь Париж, знову змусили говорити про книжки Фаїзи Ґен як про надзвичайно актуальну літературу. Авторка намагається довести, що верлан (сленгова суміш арабської та французької мов) – складова сучасної французької літератури, і що соціальні та міжетнічні конфлікти можна подолати просвітницькими методами.

Історію свого життя у повісті «Завтра кайф» розповідає Дорія, юна прогресивна мусульманка, яка намагається впровадити принципи емансипації у себе вдома. Це розповідь про дівчину-підлітка, яка змушена ходити у дранті із секонд-хенду, але спонукає маму-одиначку записатися на курси грамотності. Дорія мріє знайти мамі гарного супутника життя, який не вважатиме її наймичкою, за таким оголошенням: «Пияків, стариганів та падлюк просимо не турбуватися. Перевага надається дотепним, білозубим, філателістам та шанувальникам очищених консервованих помідорів». Кепкуючи із соціальних працівників і психологів, які нічого не розуміють у її проблемах, Дорія швидко дорослішає і пізнає реальне життя. В цьому їй допомагає гострий язик, чіпкий погляд і провидливість. Варто відзначити гарний переклад повісті у виконанні Леоніда Кононовича, який зберіг у мові Дорії достатньо перцю, наївності, гумору й арабського вуличного колориту.

Фаїзу Ґен вирізняє з-поміж іншої молодіжної прози важливий соціальний контекст й елементарне вміння писати. Вона не хапає зірок з неба, але все-таки курс креативного письма вочевидь відсікає паразитичні відрости, неоковирності та провали в розповіді, з чим більшість наших юних авторів боротися навіть не збирається.

(Написано для журналу "ШО")
Tags:

[info]pani_grunia

Наталка Сняданко "Комашина тарзанка"



На півсили


Можна лише здогадуватися, у якому стані перебуває вітчизняна літературна критика, якщо автори вступають з нею у суперечку прямо на сторінках своїх творів. Хоча тут напевно справа не лише в критиці, а й у відсутності пристойних майданчиків, де подібним словесним пінг-понгом займатися більш доцільно. Молодий генератор текстів Артем Чех в одному з шести романів помістив свою улюблену критикесу в психіатричну лікарню. А от Наталка Сняданко обрала тактику розкиданих шпильок і всю свою неприязнь до критиканів висловлює через персонажів. У повісті «Комашина тарзанка» Сарона не терпить надмірних теоретизувань, які перетворюють художній текст на добриво для підживлення чиєїсь теорії. А жінка з «Уривків з ненаписаного сценарію» твердить, що українські критики нічого, крім літератури з великої літери, не читають. А якщо читають, то з відчуттям глибокої зневаги.

Запевняю, «Комашину тарзанку» неможливо читати зі зневагою, позаяк симпатія до перекладацької та журналістської діяльності авторки переважує будь-які інші емоції. Як і в попередній книжці «Чебрець в молоці», Сняданко дотримується спокійної оповідної манери. За словами авторки, повість мала на меті показати еволюцію стосунків у сімейній парі, яка надто довго і непомітно для себе втрачала повітря із надувної кульки – губила рештки своєї любові. Тут можна було б очікувати на відвертий аналіз вчинків, гірку іронію, уїдливі взаємні докори, жіночий і чоловічий погляд на стосунки – словом, у кращих традиціях Януша Вишневського чи Ані Ерно. Натомість, перед нами постає штучно сконструйована реальність, де чоловік з дружиною опиняються в умовному готелі і починають паперове листування одне з одним. Та й самі вони видаються досить умовними персонажами: Сарон і Сарона росли разом і заповідалися одне одному з дитинства.

Навіть якщо погодитися на художню умовність ситуації, рано чи пізно виникають питання щодо правдоподібності історії. Уявімо, що двоє коханців, які знають одне одного з пелюшок, обмінюються любовними листами в час кризи власного шлюбу. Як гадаєте, про що йтиметься в листуванні? Правильно, у ньому розповідатимуть біографію Гете, писатимуть про особливості творчої манери Кранаха, а також про експозиції німецьких музеїв, у яких подружжю довелося побувати разом. Не зайвим буде в любовному листі нарешті розповісти біографію своїх батьків, бабусь і дідусів, як робить наша сімейна пара. Цей прийом дозволяє Сняданко знову і знову втілювати ностальгійне побутописання з нескінченним переліком самоцінних речей – фотелів, креденсів, джезв, порцелянових філіжанок і різноманітних спецій. Сняданко ніби й намагається пожартувати на тему центру Європи в українському селі, але сама ж щедро декорує повість знаками «європейськості»: головний герой мріє, що залізничні станції зустрічатимуть його вивісками «Броди – місто Йозефа Рота» і «Дрогобич – місто Бруно Шульца».

Світ речей і запахів, кардамону і базиліку приваблює авторку значно сильніше, ніж психологія стосунків. Інакше як пояснити невимовно мляву реакцію героїні на зізнання чоловіка у зрадах? Він пише дружині про сексуальні втіхи з кухаркою в ресторані, а вона у відповідь згадує цікаві факти із життя Шиллера. Якось навіть не дивно, що у цієї пари виникли проблеми.

На відміну від непереконливої повісті Сняданко, оповідання «Комашиної тарзанки» мають більш яскравий наративний темперамент. Скажімо, «Червона лінія U2» - подорожні нотатки перекладачки, яка на стажуванні в Берліні знайомиться з колегами-жінками з різних країн світу. Оповідання «Конкурс найбридкіших смертників» - сатира на роботу ЗМІ, на любов публіки до «смажених» фактів і реаліті-шоу. В описі фізіологічних вад інвалідів Сняданко безжальна і страшна. Чому б їй не стати такою ж, коли вона пише про біль зрадженої жінки?

(Написано для журналу "ШО")
Tags:

[info]pani_grunia

Галина Пагутяк "Урізька готика"




П’ять похоронів і жодного весілля


Галина Пагутяк належить до тих літераторів, які не потребують особливих рекламних стратегій. За більш ніж двадцять років письменницької діяльності, результатом якої стали 12 книг, довкола авторки сформувалося постійне коло читачів, які добре знають її творчість і зберігають старі номери «Сучасності» з її текстами. Однак припускаю, що з’явилося чимало нових прихильників, які вперше познайомилися із творчістю Пагутяк завдяки роману «Слуга з Добромиля». Два роки тому ця книжка спровокувала захоплені відгуки критиків, адже в ній легко поєдналися авантюрний сюжет, готика, складні історичні реалії різних століть і глибока філософічність.

Письменниця насправді живе у світі, населеному духами і привидами, в оточенні п’ятьох чорних котів, розповідає про спільні родинні корені з Дракулою і відчуває себе прив’язаною до місця, де поховані її предки. Вона бережно носить світ у собі і плекає його тайни, змушуючи вірити в них дедалі більше людей. Її переслідує магія місця, бо Уріж, рідна місцина авторки, проросла корінням вже не в одній книжці Пагутяк. «Урізька готика» - чергове повернення до землі, яка не відпускає.

За словами письменниці, ідея роману «Урізька готика» з’явилася завдяки тексту Івана Франка про спалення опирів у Нагуєвичах, ця історія увійшла до книжки Пагутяк без змін. В цілому авторка чудово перевтілилася в роль Івана Яковича, одначе у кількох місцях виказала себе з головою. Пасаж про трактування снів за теоріями Фрейда і Юнга виглядає в романі так, ніби його написав один із котів Пагутяк, поки господині не було вдома. Трапляються також недоречні відступи і пояснення, наприклад, що «штукою» у ХІХ ст. називали мистецтво. Непомітний оповідач перетворюється на оповідача-резонера, від цього довіра до тексту зникає.

Все, що ви так ненавиділи у шкільному курсі рідної літератури – понурість, голод, хвороби, смерть і вічну боротьбу селян за землю, - Пагутяк перетворила на жанрову особливість. «Урізька готика» не є готичним романом у повному смислі слова, його радше можна назвати «галицькою готикою» - тут немає замків, любовних ліній, жіночих персонажів-жертв. Усе просто і страшно, як раціон селянина того часу – бульба з олією та набір заклять проти нечистої сили. «Темнота надворі й чорнота всередині – ото є галицький хлоп», - пише про своїх героїв Пагутяк.

В селі кінця ХІХ ст. з’являються двоє – фотограф Юліан, передвісник прогресу і водночас людина мистецтва, та агент Влодко, який агітує селян їхати в Америку на заробітки. Вони шукають зустрічі з місцевим священиком Антонієм, який виявляється гуманістом і тверезомислячою людиною. На тлі суцільного мракобісся і забобонів (це, звісно, можна назвати і багатим фольклорним матеріалом) розкривається таємниця сільського панича, в маєтку якого відбулося загадкове подвійне вбивство.

Слід попередити, що на перших ста сторінках роману не відбувається нічого, крім похорону дівчинки. Далі смертей стає дедалі більше. А все через прокляття родини опирів, які змушені підкоритися голосу попсованої крові й зводити зі світу односельчан. При чому лише тих, за якими не сумуватиме жодна душа, або ж тих, від кого вже немає користі.

Цей роман буквально витягує жили і знесилює. Так майстерно створити атмосферу смертельного смутку не вдавалося, напевно, навіть Валерієві Шевчуку. В «Урізькій готиці» звучить думка: ангели страждають від того, що у них не вірять, а злі духи отримують від цього користь, бо ніхто не заважає їм чинити зло. З цієї точки зору моніторинг нечистої сили для Пагутяк справді став письменницькою місією. Щоправда, в романі «Урізька готика» це нагадує боротьбу з бактеріальною інфекцією за допомогою осикового кілля замість пеніциліну.

(Написано для журналу "ШО")
Tags:

[info]pani_grunia

Микола Рябчук "Улюблений пістолет пані Сімпсон"



Робота над помилками


Кілька останніх років звідусіль чується викликання життєдайного дощу, мовляв, чому мовчать наші публічні інтелектуали? Вони не мовчать, просто телебачення потребує зовсім інших персонажів, а в газетах інтелектуалів чує стабільно малий відсоток людей. Утім, розумне слово знаходить свого слухача за будь-яких обставин. Наприклад, друге видання есеїстики Юрія Андруховича «Диявол ховається в сирі» або четверте видання історика Наталі Яковенко «Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України» свідчать про незмінну довіру читачів і попит на ці імена.

Як швидко розходиться видання історика Ярослава Грицака не скаже жодна книгарня (відомо, статистика книгарень – ледь не державна таємниця). А проте збірка його статей «Життя, смерть та інші неприємності» - одна з найцікавіших книжок минулого року, яку можна рекомендувати усім без винятку родичам, друзям і колегам замість перегляду новин і політичних ток-шоу. Можна радити й «Улюблений пістолет пані Сімпсон» Миколи Рябчука, але з деякими застереженнями: Рябчук категоричний, різкий і вимогливий до влади і пересічних громадян. Якщо Грицак просуває ідею толерантності і терпимості до людей з іншим світоглядом і мовною традицією, то у Рябчука рецепти і приписи доволі суворі й однозначні.

Книжка Миколи Рябчука корисна тим, що виступає в ролі коробки пам’яті до материнської плати нашого суспільства. З оперативною пам’яттю у нас усе гаразд, її вистачає якраз на те, щоби прожити від одного політичного скандалу до іншого. Негаразди у нас із довготривалим запам’ятовуванням. Підназва книжки «Хроніка помаранчевої поразки» готує читача до детального і не дуже приємного аналізу новітньої української історії. «Амністія – добра річ, якщо їй передує усвідомлення злочину і публічне каяття; в іншому разі ми отримуємо амнезію – забуття скоєного, що стає одночасно індульгенцією на нові злочини», - пише Рябчук.

Отже, одне з головних питань, яке хвилює автора – це необхідність люстрації в українському суспільстві. Власне, книжка есеїстики називається «Улюблений пістолет пані Сімпсон» через алюзію з мультиком про родину Сімпсонів. Коли Гомер не знаходить в собі сили позбутися вогнепальної зброї, на допомогу приходить дружина Мардж, але в останній момент вона крутить пістолет в руках і їй подобається власне відображення у дзеркалі.

За Рябчуком, нова влада, що прийшла після помаранчевої революції, не змогла позбутися спокусливої іграшки – неправової, корумпованої держави. Без очищення влади, на думку Рябчука, неможливий подальший поступ країни. Рябчук говорить про те, що український схід живе совєтськими (а не російськими) цінностями. Ярослав Грицак, наприклад, у цій специфіці бачить позитив – це означає, що совєтізованих розгублених українців ще можна «приручити» лояльністю, допомогою і сприянням інтеграції в громадянське суспільство.

Натомість, для Рябчука «гомо совєтікус» - втрачена для суспільства людина. Проблема Рябчука в тому, що, захопившись метафорами, він називає цілий регіон країни креольським населенням, територією бандюків, бабла і дерибану. Зрозуміло, що автор має на увазі передусім владну верхівку регіонів. Але поволі дискурс «чужого» перекидається і на пересічних людей. Інколи автор вдається до спекулятивних порівнянь. Мовляв, за фюрером теж стояв народ, тож не треба особливо зважати на Януковича, за яким стоїть частина України. Скажемо відверто, постаті надто неспівмірні, щоб сприймати це як аргумент. І чи варто повторювати на свій лад мантру про козлів, які заважають нам жити? Як уже говорилося, найбільше нам заважає жити коротка пам’ять. І саме тому напередодні президентських виборів варто ще раз перечитати хроніку власних поразок.

(Написано для журналу "ШО")
Tags:

[info]pani_grunia

Януш Гловацький "З голови"



Спідня білизна успіху

Коли читаєш Януша Ґловацького, мимоволі починаєш сумніватися у тому, що чесність – це абсолютна чеснота. Книжка есеїв «З голови» - це гранично відверта розповідь про шлях бідного талановитого поляка до вершин світового бомонду. Драматург, сценарист який працював з величинами американського шоу-бізнесу, отримував безліч театральних нагород і був причетний до створення шедеврів кінематографу, Ґловацький підкорив серця тисяч людей по всьому світу. Однак йому завжди боліло, що американський успіх відвернув від нього своїх же земляків. Ґловацький навіть склав список правил емігранта, серед яких є такі пункти: «Якщо ти в біді, ніколи не зізнавайся в цьому землякам. Не дозволяй собі бути щирим із багатшими за тебе. Усміхайся, а помстишся пізніше. Вір у брехню про власний успіх».

Як би грайливо письменник не іронізував над своїми пригодами, крізь текст проступає глибоко затерта образа драматурга на своїх співвітчизників. (Слід сказати, на початку 80-х років вона була взаємною). Виявляється, Ґловацький уважно стежив за польськими публікаціями про свою творчість навіть у той час, коли вже оселився в престижному районі Нью-Йорка і знімав вершки театральної слави. Одного разу після прем’єри спектаклю «Таргани» в пресу потрапило фото драматурга на тлі смітника, що спровокувало обурення публіки: «Не для того американська земля ввібрала стільки польської крові та поту, щоб герої Ґловацького були так погано одягнені», - писали співвітчизники.

Книжка «З голови» рясніє навкололітературними байками і цитатами, анекдотами і подробицями закулісного життя. Виявляється, ніхто не кинеться вітати драматурга з прем’єрою, доки вночі не ознайомиться із відгуком критиків у «завтрашньому» випуску «Нью-Йорк Таймс». Це дуже відрізнялося від тієї театральної критики, якою в студентські часи займався сам Ґловацький і був переконаний, що для стабільного заробітку рецензента усіх потрібно безбожно хвалити.

Важко визначити, де Гловацький ставав пестунчиком долі, а де успіх давався йому тяжким горбом – усе приховує тотальна іронія. А позаяк тексти перекладені ще одним знаним іроніком Олександром Ірванцем, не виключено, що під час читання саме голос другого звучатиме у ваших вухах. Гловацькому добре вдається міркувати над тим, що таке провінційність і ксенофобія, що таке позитивна дискримінація і цензура, як бути циніком, збираючи потрібні підписи на грант чи як побороти в собі комплекс меншовартості.

Прикметно, що його дуже цікавить доля знаменитостей, які погано скінчили. Так, письменник працює зараз над кіносценарієм про польського автора Єжи Косінського, який після гучного успіху в Штатах скінчив життя самогубством. У книжці «З голови» Ґловацький згадує про Френсиса Скота Фіцжеральда, який вважався модним американським автором, а після його голодної смерті ніхто не хотів купувати рукописи третьорядного письменника. Вочевидь ціна і довговічність слави неабияк займає Ґловацького. Інакше він би не писав і цієї художньої автобіографії.

«З голови» - чудове чтиво з безмежною кількістю цікавого фактажу, в якому знайдеться згадка і про Йосипа Бродського, й Артура Міллера, і Лоренса Олів’є та Вуді Алена. Ґловацький взагалі полюбляє підкидати читачеві солодку кісточку з гучним іменем. Якщо ви ніколи не чули про знамениту «Попелюху» Ґловацького чи фільм «Рейс» за його сценарієм, книжка в будь-якому випадку не розчарує. Єдине мене не перестає цікавити: що про еміграцію Януша Ґловацького думала Єва, наречена генія з донькою на руках, яка три роки жила без чоловіка у буремній Польщі періоду «Солідарності». Але це була б уже зовсім інша історія.
Tags:

[info]mcsimba

Предновогоднее

Состав.уа попросил нас сделать новогоднюю открытку на традиционный парад новогодних открыток на Составе.уа. Ну говно вопрос! Вопреки традиции текст писал дизайнер, а рисовал копирайтер, причем рисовал мышкой в Paint Brush'e. Тем самым нам удалось проиллюстрировать сразу три аксиомы:

  1. Хорошую работу можно сделать в любой момент из того, что есть сейчас под руками, теми инструментами, которыми вы владеете или которые есть в наличии.

  2. Не стоит замыкаться исключительно на своей профессии. Если вы дизайнер, это не значит, что вы не можете написать текст для своей работы. Если вы копирайтер, это не значит, что вы не можете набросать эскиз (или даже сделать полноценную работу). Не хуй отлынивать - пробуйте. У вас может получиться лучше, чем у кого бы то ни было.

  3. Играться всегда круче, чем мрачно делать свою невероятно креативную работу.




С наступающим вас тигровым и нескучным, друзья!

Previous 20

Advertisement

Customize